Лекция Корень. Корневые Системы.

Видозміни коренів.
Коренеплід - потовщений, соковитий, м'ясистий, головний корінь.
приклади рослин: буряк, редька, морква, петрушка, хрін.
Кореневі бульби або бульбокорені
Приклади рослин: пшінка весняна, жоржина, батат, таволга степова, зозулинець.
Ходульні корені - додаткові за походженням. Утримають рослину в ґрунті.
Приклади рослин: кукрудза, монстера, баньян, ризофори мангрів.
Дихальні корені (пневматофори) - бічні корені, що підіймаються над поверхнею води, ґрунту. Їх мають рослини, що ростуть на надмірно зволожених ґрунтах з низьким умістом Оксигену. Дихальні корені багаті на аеренхіму ( повітряносну паренхіму - основну тканину).
Приклади рослин: болотний кипарис, мангрові дерева.
Повітряні корені - є додаткові за походженням, формуються у тропічних епіфітів. Зверху вкриті шарами мертвих клітин з порами в оболонках. Ці клітини вбирають воду атмосферних опадів.
Приклади рослин: орхідеї, рослини з родини Ароїдні, Бромелієві.
Опорні корені - є додатковими за походженням, утримують крону рослини, закладаються на горизонтальних гілках, ростуть униз і вкорінюються. Крона має додаткову опору й можливість сильно розростатись.
Приклади рослин: фікус - баньян.
Корені присоски ( гаусторії) - характерні для рослин паразитів чи напівпаразитів.
Приклади рослин: омела, повитиця, вовчок, кускута.
Корені причіпки - додаткові коротенькі корені, що розвиваються на рослинах з витким стеблом. Корені ростуть на стеблі, за їх допомогою рослина чіпляється за тріщини, опори й піднімається вище.
Приклад рослин: плющ, фікус чіпкий, ліани.
 Витягувальні  або контрактильні корені характерні для рослин, у яких відбувається різке скорочення кореня у повздовжньому напрямку біля його основи, завдяки чому органи рослини ( цибулини, верхові бруньки) втягуються в ґрунт на необхідну глибину.
Приклади рослин: лілія, шафран, первоцвіт, тюльпани, цибуля, подорожник, кульбаба, гладіолус, проліска.
 Асимілюючі корені - трапляються рідко. Вони здатні до фотосинтезу.
Приклади рослин: водяний горіх, орхідеї.
Симбіотичні корені - вступають в співжиття з грибами утворюючі мікоризу, з бульбочковими бактеріями - бактеріоризу.
Особистості анатомічної будови кореня. 
Довжина кореневого чохлика не перевищує 1 мм. Він складається із живих пухких тонкостінних паренхімних клітин, які постійно відмирають і замінюються новими. Клітини чохлика виділяють слиз. Слиз обгортає корінь і забезпечує просування кінчика в ґрунт під час росту. Від утворення кожної клітини до її злущення проходить 4 -9 днів. Рослини-паразити (повитиця, вовчок), напівпаразити (омела), водні рослини не мають кореневого чохлика. У ряски та деяких інших рослин водойм кінчик кореня закритий спеціальною кореневою кишенькою, схожою на наперсток. Це пристосування від дії лугів (хімічних речовин) які є в водному середовищі та від поїдання мешканцями водойм.
Зона ділення - 1 мм міститься усередині чохлика. Її клітини - це клітини первинної меристеми - ініціалі.
Зона розтягування. Клітини припинили поділ, розтягуються у напрямку до осі кореня. Ріст клітин саме в цій зоні обумовлює основне видовження кореня.
Всисна зона, або зона поглинання - 1,5-2 мм. В клітинах проявляються великі вакуолі і відбувається загальне обводнення клітин. Кореневі волоски густо вкривають корінець на відстані 0,1 - 10,0 мм від його кінчика. На 1 квадратний мм поверхні кореня кукурудзи нараховують понад 400 волосків, яблуні - 300, гороху -230.. Довжина волосків коливається від 0,05 мм до 10 мм; довші волоски у трав'янистих рослин, коротші - у деревних. Нові кореневі волоски утворюються на межі із зоною росту, тому складається враження, ніби всисна зона постійно переміщується і завжди міститься поблизу кінчика кореня. Поглинання води посилюється внаслідок виділення волосками органічних кислот ( оцтової, мурашиної, карбонової). Ці кислоти розчиняють мінеральні частинки ґрунту. Не утворюються кореневі волоски у рослин які вступають у мікоризні відносини з грибами ( дуб, бук, береза ..) Деякі водяні та прибережні рослини ( латаття біле, сусак ..) також не утворюють волосків.
Провідна зона тягнеться аж до кореневої шийки та займає більшу частину кореня.
Перехід від однієї зони до іншої приходить поступово без різких меж.
Добрива.
Д - органічні і неорганічні речовини, які поліпшують умови живлення культурних рослин. Мінеральне живлення рослин забезпечується тим, що рештки живих організмів перегнивають, розпадаються на різні сполуки. Під час вирощування культурних рослин більшість цих речовин виноситься з урожаєм і не встигає відновлюватись. Тому у ґрунт вносять добрива.
Д. поділяють на: органічні, мінеральні, складні, мікродобрива, органо-мінеральні добрива, зелені добрива, бактеріальні добрива.
Органічні добрива - гній, торфокомпости, торф, пташиний послід, гноївка, перегній. До їх складу входять усі поживні речовини, потрібні рослині. Разом з органічною речовиною вноситься велика кількість мікроорганізмів, які разом з мікрофлорою ґрунту мінералізують органічні рештки. Гній, торф, перегній є хорошими структуроутворювачами ґрунту.
Мінеральні добрива, залежно від діючої речовини, поділяють на:
 - азотні: селітри, сульфат амонію, хлорид амонію, сечовина,
- калійні: сильвініт, карналіт, селітри, хлорид і сульфат калію,
- фосфорні добрива: суперфосфат,фосфористе борошно, томасшлак.
Складні добрива - збалансована суміш основних добрив ( азотних, фосфорних, калійних), переважно в гранульованій формі - амофоска, нітрофоска, Прикладом повного комплексного добрива є також зола.
Мікродобрива - солі мікроелементів ( марганцю, міді, молібдену та ін.) або їх суміші. Найчастіше використовують як добавки до основних добрив.
Органо-мінеральні - суміші органічних і мінеральних добрив, виготовлених переважно у вигляді гранул. Є продуктами хімічної обробки органічних речовин (торфу, бурого вугілля) NH3, HNO3,  H3PO4,
Зелені добрива - рослини у фазі 2-4 листків - люпин, люцерна, горох, конюшина, ріпак, гірчиця та ін. Їх приорують на перегинів, використовуючі як джерело органічної маси та мінеральних речовин.
Бактеріальні добрива - є культурою відповідних бактерій - азотобактерид, нітрагін, фосфобактерин.
Доволі часто в разі нестачі певних елементів мінерального живлення в різних ділянках рослинного організму являються характерні ознаки голодування. Інколи вони залежать не лише від наявності конкретного елемента, а й від його здатності переміщуватися по рослині.
    Такі елементи, як Нітроген, Фосфор, Сульфур, Калій, Магній, легко переміщуються, і рослина здатна до їх реутилізації. Часто за дефіциту цих елементів вони легко транспортуються із старіших органів до молодших, де повторно засвоюються. Тому ознаки їх дефіциту найшвидше проявляються на старіших листках.
     Такі елементи як Кальцій, Ферум, Бор погано переміщуються по рослині, тому нездатні до реутілізації, тобто повторного використання. Вони накопичуються в органах, які старіють, а ознаки голодування легко помітні на молодших органах, що ростуть.
 Вплив дефіциту хімічних елементів на ріст і розвиток рослин.
Нітроген. Найвиразнішою ознакою дефіциту цього елемента є пожовтіння листків, що свідчить про гальмування процесів утворення хлорофілів. У деяких  рослин за нестачу азоту інтенсивно виробляються антоціани ( забарвники), внаслідок чого спостерігають появу червонуватого відтінку на черешках і жилках листків. Значний дефіцит Нітрогену спричинює навіть передчасний листопад. Для всіх рослин характерний слабкий або навіть карликовий ріст.
Фосфор. Фосфорне голодування спричинює появу на листках і недозрілих плодах некротичних плям. Забарвлення листків - голубувато-зелене інколи червонуватого відтінку ( дія антоцианів). В стеблах провідна система слабо розвинута. Порушується хід процесу розмноження, зокрема затримується цвітіння.
Калій. Нестача калія викликає усихання верхівок, знижується відтік органічних речовин. Листки вкриваються жовтими плямами.
Магній. Відбувається інтенсивне пожовтіння паренхіми листка ( магній входить до складу хлорофілу). Характерною ознакою  є слабкий ріст, між жилками проявляється жовте забарвлення.
Сульфур. Пожовтіння листків, поява червонуватого забарвлення насамперед у молодих листків.
Кальцій. Пошкодження та відмирання меристемної зони стебла, кореня, листків, а отже, порушується нормальний ріст рослин. Для таких рослин характерне скручування кореня та листків.
Ферум (залізо). Знебарвлення молодих листків, хоча самі жилки залишаються зеленими.
Манган. На листках з'являються жовті та некротичні плями. В хлоропластах спостерігається деструкція ( руйнування) компонентів. Ріст рослини пригнічений.
Купрум ( мідь). Дефіцит спричинює засихання верхівок, хлороз (пожовтіння) молодих листків. Кінчики листків біліють і відмирають. У плодових культур листки і плоди вкриваються бурими плямами.
Цинк. Нестача проявляється на молодих пагонах, листках і органах. Унаслідок цього зменшується розмір листкових пластинок, змінюється їх форма. Відбувається розетковий ріст - листки набувають розеткової форми, міжвузля вкорочуються, листки жовтіють.
Бор. Особливо чутливі рослини на ранніх етапах розвитку. Найтиповіший симптом нестачі - відмирання точок росту, припинення росту пагонів і коренів, потовщення та скручування листкових пластинок, які стають крихкими. Квітки не формуються, порушується розвиток провідної системи. Порушується плодоношення, відбувається затвердіння плодів.
Молібден. Нестача даного елемента порушує нормальний ріст, спричинює деформацію пагонів. Листки по краях набувають сірого, а потім коричневого забарвлення, втрачають тургор. Надалі тканини листка відмирають і залишаються лише їхні жилки.
 
Пропоную ряд характерних ознак спор, які необхідно розподілити у два стовпчика таблиці:
велика чисельність ( до кількох мільйонів); без сприятливих умов гинуть; більшість швидко проростає; дуже легкі; відсутній запас поживних речовин; вкриті потовщеною оболонкою.
скачать софт